ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

Сообщение Мегана » 12 мар 2015, 19:27

Період XVI — XVIII ст. в історії української літературної мови позначився зародженням і поступовим розвитком наукового стилю. З поширенням і диференціацією знань з’являються філософські діалоги і трактати, твори історико-географічного змісту, праці з лінгвістики, астрономії, математики, медицини тощо, які збереглися й донині 1.

З процесом демократизації знань, наближення їх до широкого кола читачів відбувається поступове становлення науково-практичного жанру, до якого належали довідники про явища природи (планетники, громники, місячники), календарі, правила доброго тону і т. ін. Вони містили початкові, а часто й досить глибокі, як на той час, відомості про планети, небесні тіла, сузір’я, явища природи, зміни пір року, календарні відомості і т. п., а також настанови про те, як триматися в товаристві, тощо.

Чи не найпоширенішими пам’ятками науково-практичного жанру були травники, лікарські та господарські порадники. Рукописи медичного характеру за змістом становили порадники з ботаніки, фармакопеї та фармакології, медицини в цілому, анатомії, фізіології. Господарські порадники містили дані про ведення господарства, зокрема домашнього, про землеробство, тваринництво, бджільництво, кулінарію та ін.

Традиція створення і переписування аналогічних пам’яток на східнослов’янському грунті дуже давня. Як зазначає М. О. Богоявленський, медичні рукописи були відомі ще в Київській Русі, а відомості і матеріали з анатомії, фізіології, медицини тощо містилися й у пам’ятках іншого змісту 2. Уже в той час це сприяло, за В. Д. Отамановським, виробленню стихійно-матеріалістичного світогляду, боротьбі з ідеалізмом 3. На Україні XVI — XVIII ст. існувала не тільки церковно-монастирська медицина, а й цехова, що була вже професією спеціально підготовлених фахівців 4.


1 Докладніше про це див.: Курс історії української літературної мови. T. 1 (Дожовтневий період) / За ред. І. К. Білодіда. — К., 1958, с. 68 — 138; Плющ П. П. Історія української літературної мови. — К., 1971, с. 152 — 260.

2 Богоявленский Н. А. Древнерусское врачевание в XI — XVII вв. — М., 1960; Богоявленский Н. А. Отечественная анатомия и физиология в далеком прошлом : (Развитие анатомо-физиол. представлений от истоков до второй трети XVIII в.). — М., 1970.

3 Отамановский В. Д. Борьба медицины с религией в древней Руси. — М., 1965.

4 Верхратський С. А. Історія медицини. — 2-е вид., доп. і переробл. — К., 1974, с. 161 — 177.

В розвитку медичної освіти певну роль відіграла заснована в кінці XVI ст. Замойська академія, де вивчали \6\ медицину також українці 5. Проте в цілому медицина належить до найменш досліджених ділянок давньоруської культури 6 й української зокрема.

Так, сьогодні ще недостатньо з’ясоване питання про розвиток медичних знань у східних слов’ян та його взаємозв’язок з відповідним розвитком медичних знань у Візантії, південних і західних слов’ян. Треба зазначити, що на українських землях поширювались і використовувались лікарські порадники польською мовою, чимала кількість яких виходила друком уже в другій половині XVI — першій половині XVII ст.7

Частина пам’яток науково-практичного жанру, писаних староукраїнською літературно-писемною мовою, збереглася з XVI ст.8 Кількість цих пам’яток зростає в XVII ст., особливо в другій його половині, та в XVIII ст., що свідчить про їх популярність у тогочасних читачів. Так, з другої половини XVII ст. походить рукопис пам’ятки «ЛЂчεб(нЂ)къ, сиричъ Книга доктор(с)кая» 9, з першої третини XVIII ст. — місячник (помісячні передбачення, лікарські поради), доданий до Літопису келійного Д. Ростовського (Туптала) 10, з першої половини XVIII ст. — лікарський і господарський порадник 11, з середини XVIII ст. — опис ліків, лікарських рослин та ін. під назвою «Фармакопεа, или Аптεка, или Врачεбныца» 12, з останньої третини та кінця XVIII ст. — рукописний травник, лікарські та господарські поради, замовляння 13, лікарський порадник і травник із збірки Івана Сокальського 1781 р.14, рукопис із лікарськими та господарськими порадами, замовляннями, кулінарними рецептами та ін.15 Такі порадники, рецепти, замовляння переписувалися студентами 16, канцеляристами 17, козаками 18,

5 Шапиро И. Я. Замойская академия и ее роль в развитии медицинского образования на западнорусских землях (XVI — XVII вв.). — В кн.: K истории медицины на Украине : (На материалах запад. обл. УССР, Закарпатья и Буковины). Львов, 1961, с. 261 — 279.

6 Отамановский В. Д. Зазнач. праця, с. 3; Богоявленский Н. А. Древнерусское врачевание..., с. 3.

7 Falimirz S. O ziołach i mocy ich. — Kraków, 1534; Siennik M. Herbarz, to jest ziót tutecznych, postronnych y zamorskich opisanie... — Kraków, 1568; Urzędow M. Herbarz polski. — Kraków, 1595; Syrennius Sz. Zielnik herbarzem. — Kraków, 1613; Pedemontan A. Tajemnice wszystkim... — Kraków, 1620.

8 Німчук В. В. Мова українського травника XVI ст. — Мовознавство, 1976, № 5, с. 43 — 55.

9 Рукопис зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр 186/362с, арк. 248 — 309.

10 Рукопис зберігається у Державній бібліотеці ім. В. І. Леніна в Москві, ф. 178, № 2748, арк. 190 — 191.

11 Рукопис зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр І. 759.

12 Рукопис зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр І. 697.

13 Рукописна збірка зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр Ніж. 146.

14 Рукописна збірка зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр ДА/п537, арк. 73 — 77.

15 Рукописна збірка зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, шифр 1.7574, арк. 76 — 106.

16 Лікарські і господарські поради, кулінарні рецепти додав до збірки лекцій з риторики, діалектики тощо студент Києво-Могилянської академії Петро Дольберг, 1739 — 1746 рр. Рукопис зберігається в Державній бібліотеці ім. В. І. Леніна в Москві, ф. 396, № 2851, арк.

17 Так, на арк. 62 зв. рукопису «Фармакопεа...» є запис: «Сεю кни(ж)ку писали всЂ гуртомъ в Глухо†съ книжки канцεлярысты войсковогω Θедора Зо(б)ковскогω».

Замовляння від пропасниці вміщене в рукопису козака Яготинської сотні на Переяславщині Степана Усика, див. публікацію: Киевская старина, 1898, 60, янв., с. 10 — 11.

тобто були відомі серед широких \7\ кіл грамотних людей. Лише дуже незначна частина пам’яток науково-практичного жанру була свого часу опублікована. До цих винятків належать «КнижицA длA господарства», що вийшла друком у Почаївській лаврі 1788 р., — збірник різноманітних рецептів для лікування тварин, порад, як вести домашнє господарство тощо, а також збірник правил доброго тону «ПолЂтика свЂцкаA», надрукований там же 1770 р. Як слушно зазначає М. Возняк, вихід друком цих пам’яток був викликаний великим попитом на них 19.

Кількість публікацій за рукописами XVI — XVIII ст. на сьогодні також досить обмежена. На сторінках «Киевской старины» було опубліковано 143 кулінарних рецепти із збірки середини XVIII ст., що належала, ймовірно, стародубському полковникові Іванові Кулябці 20. Інші публікації здійснили В. М. Перетц 21, О. О. Потебня 22, І. Я. Франко 23, М. В. Стороженко 24, А. Петров 25, Ю. А. Яворський 26. Останнім часом В. В. Німчук опублікував невеликий за обсягом уривок українського травника XVI ст., здійснивши його докладний лінгвістичний аналіз 27.

* * *

У даному збірнику публікуються три пам’ятки науково-практичного жанру середини і другої половини XVIII ст.:

1) лікарський порадник «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє, которимы бє(з) мє(ди)ка в дому всAкъ поратоватсA можєтъ» третьої чверті XVIII ст., що походить з с. Лютенька Гадяцького полку (далі — «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», а при паспортизації ілюстративного матеріалу — ЛО);

2) лікарський порадник «Книга ЛЂчебн[а]A ω(т) многи(х) лЂкарствъ» другої половини XVIII ст. з колекції Свідзінських, з Сяніччини (далі — відповідно «Книга ЛЂчεбн[а]A» і КЛ);

3) господарський порадник «Практика сіA, или оувЂщεніε, працовитымъ господарεмъ, вεл(ь)ми пожиточная, з(ъ) которой каждый познати можεтъ постановлεниε пришлого року зымы, вεсны, лЂта и ωсεни, навεтъ ка(ж)дого м(с̃)ца и дня, яко и коли ω(т)мЂнности во(з)духовъ нεбесныхъ и оурожаεвъ зεмныхъ сподЂватися» середини XVIII ст., переписана Павлом Свідзінським в с. Лодині на Сяніччині (далі — відповідно «Практика» і Пр.).


19 Возняк М. Український господарський порадник з 1788 р. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1915, 122, с. 37 — 58.

20 Разновидности марцепанн и ганнусковой горелки. — Киев. старина, 1883, 7, сент. — дек., с. 237 — 253, 637 — 671.

21 Перетц В. Н. Материалы к истории апокрифа и легенды: I. K истории громника; II. K истории лунника. — Спб., 1899 — 1901.

22 Потебня А. А. Малорусские домашние лечебники XVIII в. — Киев. старина, 1890, 38, с. 1 — 59 («Приложения»).

23 Франко И. Я. Южнорусский громник. — Там же, 36, 1892, с. 482 — 484.

24 Стороженко Н. В. Малорусские суеверия, коим мало кто верил, собранные 1776 года (Рукопись А. И. Чепы). — Там же, с. 119 — 130.

25 Петров А. Угрорусские заговоры и заклинания начала XVIII в. — В кн.: Материалы для истории Угорской Руси. Спб., 1906, вып. 4.

26 Яворский Ю. А. Заговоры и апокрифические молитвы по карпаторусским рукописям XVIII и начала XIX в. — Рус. филол. вести., 1915, № 2, с. 193 — 223.

27 Німчук В. В. Зазнач. праця.

Перша із зазначених пам’яток — «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» — не є однорідна за своєю будовою. Найбільшу її частину становить текст «ЛЂкарства \8\ ωписа(нъ)ніє», уміщений на арк. 2 зв. — 89. На арк. 89 — 104 зв. переписано другий за обсягом текст — «Аптεка домова, то єсть способи робεнA ωсобливихъ лεка(р)[ствъ]». Починається рукопис коротким текстом «По(д) з(ъ)накомъ Зодияч(ъ)нимъ в ка(ж)димъ м(с̃)цЂ родившіεся люди, лЂта нεбεзпεчніε» (арк. 1 — 2) та текстом «Описаніε крови, то ε(ст) описаниε жилъ пεрε(д)нЂйши(х), з котори(х) на якую хоробу кровъ пуща(на) би(т) можε» (арк. 2 — 2 зв.), а закінчується уміщеними на арк. 105 — 111 текстами окремих рецептів і порад, не пов’язаних з основним текстом. Таким чином, пам’ятка має збірний характер. Вона становить окрему рукописну книгу, що зберігається у Відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР у Києві (фонд 30 за № 132). На арк. 1 зазначено: «Из библиотеки А. А. Титова. Ростов Ярослав. № 327». На цьому самому аркуші з лівого боку наклеєна вирізка з друкованого опису: «№ 327. Лечебник, на малороссийском языке. Скорописью XVIII века, в продолговатую четверку, на 114 листах. Рук. Бод.» Ця вирізка дійсно з «Охранного каталога славянорусских рукопксей А. А. Титова» (вип. 1, Ростов, 1881, с. 61. Позиція в «Охранному каталозі» — №327). Отже, початково рукопис належав А. А. Титову і, очевидно, був придбаний ним 1880 р. разом з основною кількістю рукописів зібрання О. М. Бодянського 28. Проте згодом з невідомих причин пам’ятка зникла з зібрання рукописів А. А. Титова (у даний час це зібрання знаходиться в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді) і була придбана Відділом рукописів ЦНБ АН УРСР 20 лютого 1968 р. через букіністичну книгарню.


28 Титов А. Описание славянорусских рукописей, находящихся в собрании члена-корреспондента имп. Об-ва любителей древней письменности А. А. Титова. — Спб., 1893, т. I, ч. I, с. 2.


Рукопис пам’ятки у картонній обкладинці, обтягнутій шкірою; обкладинка досить попсована, особливо нижня. Зшито 114 аркушів. Вони маютьтри пагінації. Перша з них, авторська, порушує послідовність цифрового ряду, бо після номера 86 зв. пропущено номери 87 — 88 зв. і далі поставлено номер 89, хоча сам текст не розривається; не пропагінований аркуш 110 — 110 зв. При публікації збережено авторську пагінацію: не пропагінований аркуш одержав № 110 і 110 зв., а авторський аркуш 110 — умовно № 111; крім того, випущено слово «листь», що в оригіналі послідовно повторюється перед цифровим номером на кожному аркуші. Друга і третя пагінації виконані при описові пам’ятки: друга без змін повторює авторську, а третя, найточніша, зроблена при описові у Відділі рукописів ЦНБ АН УРСР.

Формат аркушів — 210 X 170 мм, тобто 4°. Папір сірий, чорнило звичайне для XVIII ст. — чорне, з рудуватим відтінком. Аркуші значною мірою проїдені хробаками, особливо в другій половині рукопису. На сторінці звичайно уміщається 14 — 15 рядків довжиною близько 17 см кожний. Поля угорі 1,5 см, унизу і бічні — в середньому по 2 см.

Писана пам’ятка досить охайним скорописом, типовим для українських пам’яток середини XVIII ст. Літери невеликі, висота їх до 3 мм, округлі. Заголовки рецептів здебільшого виділені трохи вищими літерами, а в двох випадках — штучними півуставними: на арк. 2 зв. і 89 (це заголовки окремих текстів). Досить часто трапляються пропущені слова, витерті написи, виправлення тощо. На полях і зрідка між рядками — значна кількість глос. Крім того, на полях аркушів зроблено чимало позначок та зауважень почерками і чорнилом, відмінними від основних у пам’ятці. Оскільки вони ніяк не по-\9\в’язані з змістом пам’ятки і мають значення лише для її археографічної характеристики, подаємо їх у вступній частині в тій послідовності, у якій вони фіксуються в оригіналі: «Полку Гадяцкого сотнЂ Лютεнской мεстεчка Лютεнки козакъ Фεдоръ Кийко» (арк. 5, на полі з правого боку по вертикалі); «Полковникъ гадяцки[й] Івань Тарнавский в томъ подписался» (арк. 5, на полі внизу в зворотному напрямку); «Стε[панъ]» (арк. 6, між l i 2 рядками знизу); «Іи̃сε мой прεлюбεзной, о сεрдцу сладостε, εдинъ в скорбεхъ (арк. 6 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Помощныкъ и покровытεлъ бисть мнЂ во спасεниε сεй мой богъ, и прославлю εго, богъ о(т)ца моεго, и вознεсу εго, славного, прославися» (арк. 7 зв., на полі з лівого боку по вертикалі); «К сεму зЂлнику писεцъ Стεфанъ Пугичъ пудписался» (арк. 8 зв., на полі внизу); «Подканцεляристъ Стεфанъ БЂловодский подписался» (арк. 9, на полі внизу); «Фεдоръ Лεвεнεцъ» (арк. 9 зв., на полі вгорі); «Кто канцεляристъ Сεмεнεнъ[ко]?» (арк. 9 зв., на полі з лівого боку по вертикалі); «Указъ εя импεраторскаго вεличεства самодεржицы всεросийския і протчая» (арк. 9 зв., на полі внизу в зворотному напрямку); «Коллεжской канцεляристъ АлεксЂй Лεвεнεцъ. Конεцъ» (арк. 10, на полі з правого боку по вертикалі); «Сотникъ лютεнской Лεвъ Порохнεвский, 1775 году. 1777 году мця фεвраля дня. Я, нижε подпис...» (арк. 10, на полі внизу в зворотному напрямку); «1777 году мця гεнваря 11 дня» (арк. 10 зв., на полі з лівого боку по вертикалі); «Канцєляристъ Сεмεнъ Столпо(в)ски(й)... сотникъ лютεнски(й), подписался. В(ъ) полковую Гадяцкую канцεлярию» (арк. 17 зв. і 18, відповідно на полях з правого і лівого боків); «канцεляристъ Стεфанъ» та «іεрεй Пугачъ» (арк. 23 зв., на полі з лівого боку по вертикалі); «Полковой гадяцкой канцεляри(ст) Василь Мищεнково(й) подписался. Войсковой канцεлярістъ...» (арк. 24 зв., на полі внизу в зворотному напрямку); «Сотникъ Лεвъ Торанский» (арк. 25, на полі вгорі); «Войсковой канцεляристъ Сεмεнъ Столповский» (арк. 25, на полі з лівого боку по вертикалі); «Канцεляристъ Сεмεнъ Столповский. Судия зεмский Фεдоръ Ситенский» (арк. 32 зв., на полі з лівого боку по вертикалі); «Нугиморъ ПримЂнский» (арк. 33, на полі з лівого боку по вертикалі); «Початокъ. Канцεлярыстъ Сεмεнъ Столповски(й). 777 году мця фε(в), 27» (арк. 33, на полі внизу у зворотному напрямку); «...мой зЂлникъ, 1776 году, м(с)ця дεкабра» (арк. 36, на полі внизу у зворотному напрямку); «В Киεвскую консисторию промиморЂя. Состоитъ в Киεвской консисторий» (арк. 39, на полі з лівого боку по вертикалі); «Полковникъ Иванъ Тарнавский 1776 году подписалсь под симъ» (арк. 39 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Канцεляристъ Стεфанъ Пугачъ, 1776 году м(с)ця дεкабра 29 дня» (арк. 40, на полі внизу у зворотному напрямку); «Сотничка Фεврония» (арк. 41 зв., на полі вгорі); «Войскового товарыша Сεмεна Лεвεнця синъ» (арк. 42, на полі вгорі); «Сотникъ лютεницки(й) Лεвъ Порохнεвский подписался. 1777 году м(с)ця фεв[р]аля» (арк. 42, на полі внизу в зворотному напрямку); «К сεму доношεнию умεршεго козака Івана Гнатεнка синъ Ларионъ Гнатεнковъ» та «Козакъ сотнЂ Ромεнской Іларионъ Гнатεнко» (арк. 42 зв., на бічних полях по вертикалі); «Умεршого козака Івана Гнатεнка сынъ Іларионъ Гнатεнковъ» (арк. 43, на полі з лівого боку); «Евфросимия» (арк. 44 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Подканцεляристъ Стεфанъ Порадски(й)» (арк. 45 зв., на полі вгорі); «Канцεляристъ Стεфанъ Пугачъ, 1776 году» (арк. 46, на полі з лівого боку по вертикалі); «Писаръ сотεнной Іванъ Шмεповский, атаманъ сотенній Антонъ Данεлεвский подписался» і «1776 году мця дεкабра» (арк. 48, \10\ на полі внизу у зворотному напрямку та на полі з лівого боку по вертикалі); «Войсковой войтъ Ларионъ Гнатεнковъ подписался 1777 году...» (арк. 48 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Сотникъ Пугачъ» (арк. 49, на полі вгорі); «Святаго Андрεя Критскаго» і «Его сиятεлству гпдну гεнεралъ фεлдмаршалу Малоросийской украинской дывизии́ прεзидεнту и разнихъ ординовъ кавал[εр]у графу Пεтру Алεксандровичу» (арк. 50 зв., на полях угорі, внизу та з правого боку по вертикалі); «М(с̃)ця марта 1 (д). Я, нижε подписавшийся, даю сию росписку козаку кропивεнскому Фεдору Гнатεнкову о томъ, что яко...» (арк. 71 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Канцεляристъ сотεной лютεнской Каллεникъ Мищεнко» (арк. 78, на полі внизу у зворотному напрямку); «Лεвεнεць» (арк. 90, на полі внизу); «Ларионъ Гнатεнковъ подписался» (арк. 93 зв., на полі з правого боку по вертикалі); «Ларионъ Гнатεнко подписался» (арк. 95 зв., на полі внизу у зворотному напрямку); «Сотникъ лютεнский Лεвъ Порохнεвски(й)» (арк. 96, на полі внизу у зворотному напрямку) та ін.

Усі помітки писані або одним почерком, але в різний час, або щонайбільше двома почерками, дуже схожими між собою. Зважаючи на те, що автор їх був добре обізнаний з формулами офіційного діловодства та з релігійними текстами, вони могли належати або Стефану Пугачу, канцеляристу і разом з тим «іεрεю», або, менш ймовірно, Ларіону Гнатенку, писареві при лютенському наміснику, чи ієрею Василеві Левенцю, на що вказує помітка на арк. 58 зв., який одночасно міг виконувати й обов’язки сотенного канцеляриста.

Наведені помітки виразно вказують на хронологічну межу, пізніше якої не могла бути написана пам’ятка: це 1775 — 1777 рр. На початкову межу досить прозоро вказує помітка на арк. 27 зв., зроблена на полі вгорі тим самим почерком і чорнилом, що й текст порадника: «Монεста [!] 1 лоть, в нεмъ лЂчбою 70 зε(р)нъ ровно. 1759 году гε(н)вара 28 (д). записано в АлεξЂя Ілляшεнка, в котороε Сідоръ уклεпався, братъ εго родной, Ілля(шεн)[ка]». Отже, написання пам’ятки було здійснене не раніше 1759 р. і не пізніше 1775 р., тобто в третій чверті XVIII ст.

Наступна пам’ятка — «Книга ЛЂчεбн[а]A» — публікується за рукописом Львівської бібліотеки АН УРСР із колекції А. С. Петрушевича № 159, де уміщена на арк. 202 — 240. За своєю будовою вона характерна тим, що в її тексті, крім власне лікарських порад і рецептів, є також молитви-замовляння.

Рукопис, у якому вміщена пам’ятка, є збіркою різних текстів: тут знаходимо список з видання Почаївської лаври 1618 р. «Зεрцало богословіA» (арк. 17 — 168), казання, легенди («Прεдмова прεд шлюбо(м)», «Исторія ω мудро(й) царεвной и ω мла(д̃)нцу» — арк. 169 — 174 зв., 185 — 194 зв.), вірші та ін., причому подекуди тексти писані латиницею. До арк. 168 зв. — скоропис, решта, у т. ч. й «Книга ЛЂчεбн[а]A», — штучний півустав другої половини XVIII ст.

Рукопис має тектурову обкладинку, узяту, як зазначає І. Свєнціцький, з іншого рукопису XVI ст.29 Усіх аркушів у ній 242, формат 4°. Звороти аркушів не нумеруються. Папір сірий, місцями пошкоджений вологою. На сторінці вміщається в середньому близько 20 рядків. До А. С. Петрушевича рукопис перейшов разом з усією колекцією рукописів родини Свідзінських.

29 Свєнціцький І. Опис рукописів Народного дому з колекції Антона Петрушевича. — Львів, 1911, ч. 2, с. 167 — 172 (Українсько-руський архів, т. 6. Рукописи львівських збірок, вип. 2). \11\


Нарешті, «Практика» — це господарський порадник середини XVIII ст. Він містить відомості про планети, зірки, явища природи і под., розташовані помісячно, та міркування про залежність характеру, вдачі людей, стану господарства та ін.

«Практика» публікується також за рукописом Львівської бібліотеки АН УРСР із колекції А. С. Петрушевича № 108, де уміщена на арк. 1 зв. — 10 зв. Цілий рукопис має 21 аркуш. Крім публікованої пам’ятки тут є ще «Практика пил(ъ)нымъ и чулимъ господаромъ...», переписана Павлом Свідзінським 1740 р. в с. Лодині, про що свідчить помітка на арк. 15 зв. Решта текстів церковно-релігійного змісту (арк. 16 — 21 зв.).

Публікована «Практика» датується, очевидно, також 1740 р., хоча в оригіналі дата й не вказана. Особливості письма, оформлення тощо виразно вказують на те, що обидві «Практики» писалися одночасно, тобто 1740 р.

Пагінація аркушів подвійна: новіша цифрова, причому звороти аркушів не зазначаються, і давніша, виконана за допомогою цифрової азбуки, причому нумеруються всі сторінки, у тому числі й зворотні. В опублікованому тексті передано нову пагінацію.

Кожна сторінка оригіналу акуратно обведена рамкою з однієї або двох паралельних ліній. На ній уміщено 20 — 22 рядки тексту. Пам’ятка писана чітким красивим скорописом середини XVIII ст., мабуть, як зазначає І. Свєнціцький, рукою Павла Свідзінського — збирача і переписувача рукописів.

На арк. 2 зв. є помітка: «Ex libris Reverendi Joanni Swidzinski, parodii in Jawornik Ruski» 30.

Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.

Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.

30 З книг Іоанна Свідзінського, пароха в Яворнику Руському (лат.). \12\


Досить часто в публікованих пам’ятках, особливо в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ», вживається літера и́ з надрядковими знаками (крапкою і дужкою над нею), що вказували на йотованість вимови: около шіи́ (ЛО, 30), до нεи́ (58 зв.), обои́хъ (69), и́стъ (КЛ, 209), и́жъ (217), добрыи́ запахи да(ст) (218), ωрЂшки полныи́ и гладкіи́ (Пр., 7).

Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).

Для літери г характерне те, що нею передається фрикативна вимова звука [г]: того (ЛО, 86), тогды (КЛ, 205). З одного боку, про це свідчить написання літери x замість г, що зрідка зустрічається в текстах: лεхко (КЛ, 205). З другого боку, для позначення вибухового звука [g] найчастіше вживається латинська літера g або літера ґ: для ny(p)gaціи (ЛО, 6), флAґму травитъ (КЛ, 204).

Для передачі звука [о] майже в усіх позиціях використовується літера о: Омεли дубовой скутки (ЛО, 64). Літера ω, як це загалом характерно для світських пам’яток XVIII ст., засвідчується незначною кількістю випадків, причому майже завжди в позиції на початку слова або в прийменнику ω чи ω(т): ω(m) флAґы (КЛ, 204), из(ъ) ωчій (233), ω звЂздЂ, названной Каникумъ (Пр., 5).

Назвемо ще такі фонетичні та морфологічні риси живомовного походження, поширені в наших пам’ятках:

а) сполучення ри, ли замість давньоруських ръ, лъ, рь, ль: покришивши (ЛО, 30), покри(в)чана (90), грими(т) (Пр., 5 зв.);

б) асиміляція й дисиміляція приголосних: на Вεлиґдεнъ (КЛ, 202), смра(т) (205), лεбЂтъка sεліε (214), з тAш(ъ)кіми возами (217), вотка c копітніку (219), галуски (220), росположити (231), тяшкіи́ (Пр., 4). Це явище відбите переважно в пам’ятках з території південно-західних говорів, особливо в «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й»;

в) випадки фіксації твердої вимови p перед а, о, у: на горачи(мъ) жεлЂзЂ (ЛО, 10 зв.), со трома (КЛ, 218), заωруютъ (Пр., 4);

г) перехід е в о після шиплячих перед здавна твердим приголосним: чор(ъ)нобылъ зεліε (КЛ, 212), жолудокъ (203);

д) досить часті випадки переходу етимологічних о, е в і в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), тылко (КЛ, 206). Переважно в пам’ятках південно-західного походження фіксуються форми типу: пюлълота (КЛ, 219), з горювкою (220), повудя сподЂвайся (Пр., 6 зв.) — тобто «повіддя» в значенні \13\ «повені». Проте здебільшого о, е зберігаються: презъ ночъ (ЛО, 98 зв.), по(д) языко(м) (КЛ, 203), чаровніко(м) (218). Підкреслимо, що частина позицій без переходу о в і була відома також живому мовленню, наприклад в іменниках з суфіксом -ость: маεтъ зимно(ст) и мокростъ (КЛ, 212);

е) живомовні форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни: ω(т) всходу (Пр., 2), вложи цукру фунто(в) два (ЛО, 98 зв.), чвεрть фунта;

є) форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни s закінченнями -еви, -ови: урожаεви плужи(т) (Пр., 5). Проте такі форми фіксуються рідко в зв’язку з жанровими обмеженнями пам’яток;

ж) форми родового відмінка однини прикметників чоловічого й середнього роду з закінченням -ого при майже повній відсутності форм із закінченням -аго: c цвЂту гвоздикового, фиялкового, буракового, розмаринового, мεду(н)чаного, ко(н)валЂεво(г)[о] (ЛО, 98 зв.);

з) чергування г, к, x із з, ц, c у формах давального й місцевого відмінків однини іменників I відміни: на дорозЂ (КЛ, 217), в(ъ) сирова(т)цЂ (ЛО, 78). У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» зрідка фіксується й така східноукраїнська риса, як: по вязочкЂ (53);

и) збереження інфінітива з суфіксом -ти: вымити (КЛ, 218), сыпати (232), будовати (Пр., 4). Разом з тим у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» часто спостерігаємо живомовні варіанти з суфіксом -ть: посади(т) (66 зв.), шмарова(т), ужива(т) (69);

і) втрата кінцевого -ть в 3-ій особі однини дієслів I дієвідміни теперішнього і майбутнього простого часу: можε (ЛО, 102), тAгнε (КЛ, 202), злЂчуε (204), псуε (209), тую моцъ маε (217);

ї) значне поширення форм живомовного походження в наказовому способі дієслів 2-ї і 3-ї особи однини: Нεхай хорій пиεтъ щодε(н) за пиво (ЛО, 69); обраній квЂтъ о(т)ва(ж)..., змεли εго в макортεтЂ албо в мозджεру зтолчи, вложи цукру..., влій води, усмажъ..., здо(й)ми с(ъ) ог(ъ)нA, змЂша(й) цвЂтъ, умЂшай, то ε(ст) розомни, присма(ж) тро(ш)ки, якъ прохолонε, сховай (98 зв. — 99); Нεхай дода(ст) корεня чεмεрици бЂлой, на порохъ утεртой, лотъ εди(н) (101); Возми корЂнA лЂскового сухого любъ свЂжого, покрай, вари в оцтЂ, трімай во устахъ (КЛ, 222). Багатство зазначених форм пояснюється жанрово-стилістичними особливостями досліджуваних пам’яток.

У «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й» та «ПрактицЂ» фіксуються південно-західні діалектні форми типу: вытырвати, хоц(ъ) тεжъ значно боли(т) (КЛ, 202), A лЂкар(с)тво часто бываε(т) причиновъ ко смεрти (202), по В̃ [2] лышки (219) — тобто «по 2 ложки», двайцятого (Пр., 4), абысъ зналъ (5 зв.). Рідше натрапляємо на південно-східні діалектні риси в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ»: сие ... и подε(ш)лимъ помага (21 зв.).

Багатство рис живого народного мовлення, у тому числі діалектного, виразно свідчить про те, що живомовний компонент є визначальним для публікованих пам’яток. Народнорозмовна мова — це основа їх фонетики, граматики, лексики тощо.

Разом з тим у наших пам’ятках натрапляємо на деякі елементи інших мов, зокрема польської. Так, у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» помічається певна залежність від першоджерела, писаного, очевидно, польською мовою. Про це свідчать фонетико-граматичні та лексичні полонізми: о(т)творона (2) поряд із о(т)ворεна (2 зв.), нирεкъ (2 зв.), концусш(ъ)ковъ (4), подивовεня (6 зв.), \14\ жоло(н)дεкъ (30), з ви(ш)нЂ палоной (62), прошо(к) (95) — тобто «порошок», Возми ... соку люкрεцковкго (101) та ін. Звичайно, усі вони мали книжний характер вживання і в перспективі не були засвоєні системою української мови. У тексті даної пам’ятки вживалися, проте, полонізми, поширені в тогочасній українській літературно-писемній мові: нε бεз вεликого скутку (2 зв.), на суптεлни(й) прошокъ (4) тощо.

Треба відзначити, що укладач пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніε» виявляв певне критичне ставлення до використання елементів польської мови; значна кількість глос на полях та між рядками рукопису свідчить про намагання більшою мірою «онароднити» текст, зробити його з мовного погляду правильнішим і зрозумілішим.

У пам’ятках «Книга ЛЂчεбн[а]A» та «Практика» вживаються полонізми, частину яких можна кваліфікувати як південно-західні діалектизми, а не лише як приналежність книжного мовлення: чловекъ (КЛ, 202), бар(ъ)зо тεпло (216), занεхай вшитко (Пр., 5 зв.).

У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.

Лексика публікованих порадників відзначається повнотою і різноманітністю свого складу. Звичайно, переважна частина її — це загальновживані слова, відомі в різних стилях і жанрах. Проте багато тут лексики, характерної значною мірою для даних пам’яток, яка охоплює ряд предметно-тематичних груп. Насамперед це лексика, пов’язана з існуванням людини як живої істоти, її фізичними і фізіологічними станами, ознаками, рухами: (с)пав(ъ)ши ... во снЂ (КЛ, 239-240), нεспаніε (ЛО, 49 зв.), старыхъ людεй много помрεтъ и нεвЂстъ тяжарныхъ (Пр., 9 зв.), хори(й) (ЛО, 19), всякая боль успокоεваε(т)ся (51), слεзи з(ъ) очій бЂгутъ (59), на колочεня в пεрсεхъ и бокахъ (60), на(т)щε пити (КЛ, 234), абы хоріи пропотЂлъ (ЛО, 43), И нехай хора руши(т)ся з мЂсца и перейде по хатЂ (42 зв.).

Досить повно засвідчена анатомічна лексика, назви органів і частин людського тіла, назви внутрішніх органів: положи наверху голови (ЛО, 49 зв.), очи (58 зв.), ω(т) оуха и тЂмA (КЛ, 203), по(д) носомъ хорого (ЛО, 49 зв.), из зубовъ (КЛ, 203), тЂмъ по(д)курувать горло (ЛО, 106), жолудокъ (КЛ, 206), и прикладай на пупокъ (ЛО, 43 зв.), маε(т) моцъ згони(т) бородавки (105 зв.), На камεнь в ни(р)кахъ (21 зв.), гусини(мъ) смалцемъ шмарова(т) подо(ш)ви но(ж)ніε (19).

Звичайно, для пам’яток розгляданого жанру характерна насамперед медична лексика і термінологія, пов’язана з хворобами людини, їх лікуванням, лікувальними засобами тощо. Зокрема, виділяються такі предметно-тематичні групи:

а) назви конкретних хвороб: бεлмо (ЛО, 59), Служи(т) на глухоти (60), Служи(т) такжε и на заворотъ голови (59 зв.), свεрбъ, албо корости (КЛ, 213), лишай (ЛО, 106), кашεлъ множи(т) (КЛ, 206), на горачку (219), для дЂтεй на бЂгункы (ЛО, 19), служить на гипоко(н)дрію (60), На камεнь в ни(р)кахъ (60);

б) назви способів і прийомів лікування: ЛЂкарство тоε (КЛ, 220), з(ъ) \15\ аптеки (ЛО, 50 зв.), масть виборна (58 зв.), плястεръ норεмбεрскый аутεнтичній (51), тымъ жε ωлЂйко(м) помазовати ωчи (КЛ, 230), учини прошокъ суптεлній (ЛО, 49 зв.), впущай того покарму в(ъ) очи кроплями (59), замЂси(т), якъ тЂсто, и пороби(т) чопки (52 зв.), мажъ очи во внутръ пЂрцεмъ (59), приклада(т) на оніε (60), служатъ на сиε купεли (21 зв.), гои́тъ (60);

в) назви природних речовин, напоїв тощо, які могли використовуватись як засоби лікування або для виготовлення медичних препаратів: Возми копεрвасу звичайного лотовъ осмъ, салЂтри, блεйвасу, галуну (ЛО, 51), возми оцту моцного (49 зв.), з(ъ) аптεки опиумъ (50 зв.), змЂшаи мεду прЂсного з яεчны(м) бЂлко(м) (КЛ, 236), в винЂ або в водцЂ цинамоновой любо ко(н)валЂεвой (ЛО, 49 зв.), давай ... в пи†(21). У деяких випадках набір таких речовин та препаратів, виготовлених із них, відзначається великою різноманітністю: Водки ...: рутяна, ростопашная, то ε(ст) з цεлЂдоніи́, маεранова, лива(н)дова, розмаринова, ко(н)валЂεва, кошичкова, кропова, бузинова, рожова, полЂεва, z кропу влоского, з(ъ) цвЂту подоро(ж)никового, ... юзεфова, з бЂлои ша(н)дри, з по(д)бЂлу, конра(д)кова, з калачиковъ, лεбε(д)чана, то ε(ст) з матεри(н)ки, з бεдри(н)цу, ... боракова, сщавъεва, мεлЂεсова, мεду(н)чана, ... з(ъ) цвЂту липового, фиялкова, ... з(ъ) квЂту ного(т)кового, ... полинова, ... мятчана диягεліова (ЛО, 90 — 90 зв.).

Лікарські порадники стануть багатим джерелом для дослідження ботанічної номенклатури. Тут повно відбиті назви трав, лікарських дикоростучих рослин, дерев, кущів, городніх рослин, злаків: Возми полиню зεлεного (ЛО, 59), озми зелъ буквиць, маεрану, шал(ъ)вЂи́, квЂту бузинового, лива(н)ди, рожи сухой (49 зв.), ружа чεрвонаA брунатнаA (КЛ, 230), возми чεрнобεли, ... копи(т)нику (ЛО, 42 зв.), з(ъ) свЂжихъ рЂпъ звича(й)нихъ (51), буракъ ωтри (КЛ, 220), орЂха воло(с)кого (ЛО, 43), макового листя молодого (50).

Варто додати, що в досліджуваних пам’ятках досить повно відбиті назви одиниць міри й ваги, що пов’язується з потребою дозувати медичні засоби та різні речовини для їх виготовлення: налій на то горЂлки моцной доброй полкватε(р)ки (ЛО, 50 зв.), придай ... комфори скрипуль (50 зв.), о(т)ва(ж) εго фунтъ (51), возми ... корεня полЂподіи́ лотъ (73 зв.), соку кварту (89 зв.).

Стилістична структура лікарських порадників проста. Вона визначається їх науково-практичною функцією — допомогти читачеві дібрати медичні препарати та інші засоби лікування певної хвороби, навчити його способів виготовлення ліків та ін. Як правило, кожна пам’ятка — це збірка відповідних рецептів, настанов, приписів тощо, звичайно невеликих за обсягом, із вказівкою в початковій частині на хворобу, для лікування якої вони призначені, та основним текетом, де перелічуються потрібні ліки, способи їх виготовлення, застосування і т. п. Початкова частина оформляється у вигляді заголовка, а іноді входить до складу основної як частина речення; обидві поєднуються в окремий абзац, рідше — в кілька абзаців.

Уявлення про конкретну лікарську пораду може дати наступний текст із пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніε»:

На тεчεніε крови z носа. Возми цибулε εдну и другую, εжεли маліε, и болшε, покрай дробно, в(ъ) костки, положъ на ри(н)ку, припεчи, розложъ тε цибулЂ на платахъ и поприкладай на стопи ногъ, ε(ст) рЂ(ч) досвЂ(д)чона. И тЂм(ъ): возми губокъ, кои́ на стари(х) дεрεва(х) бузинови(х) виростаю(т), зсуши, утри на прошо(к), дай хорому мЂсто табачки, заразъ престанε тεчεніε (57 — 57 зв.). \16\

Зрідка до складу такої поради входить народне замовляння; це спостерігаємо, наприклад, у пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A».

* * *

Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.

* * *

Тексти публікуються за «Правилами видання пам’яток української мови XIV — XVIII ст.», підготовленими М. М. Пещак та В. М. Русанівським (К., 1961).

Усі графічні варіанти кириличних літер передані сучасним українським шрифтом. Зберігаються Ђ, A, ω, ъ, ы, оу, v, θ, x, ξ, ψ та всі літери на позначення ґ і з, тобто ґ, g, кг і з, z, s.

Зберігається и́ з надрядковими знаками (крапкою і дужкою над нею), що вказували на йотованість вимови.

Надрядкові літ


Рассказать:
Изображение
Аватара пользователя
Мегана
Модератор
Модератор
 
Сообщения: 11857
Зарегистрирован: 24 авг 2016

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 5