Замовляння, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування — це первинний щабель, з якого починається лікування.
Важлива роль належала народним замовлянням, які пронизували майже всі сфери людського життя та посідали значне місце в народній свідомості. Існували цілі серії замовлянь – замовляння-прохання, або молитви, замовляння-любовні присушки, лікувальні замовляння, але більш за все були поширені замовляння-обереги.
У ритуальних лікувальних текстах час виникнення/лікування хвороби чітко регламентовано. Виділяються чотири основні добові парадигми: південь-північ/ранок-вечір: “гостець, …чи ти з раннього світання, північного, вечірнього полуденного”; “крикливиці… полувечірні, полуношні, світові, ранкові”; які співвідносяться з чотирма річними сонячними фазами весіннє/осіннє рівнодення, літнє/зимове сонцестояння, і слугують добовими/річними часовими проекціями абсолютного початку. Так, на Різдво відбувались ворожіння, закликання достатку, на Івана Купала проводились церемонії некровного братання, весною/восени – поминки пращурів.
У замовляннях початок хвороби часто співвідноситься з північчю-півднем – часом найбільшої концентрації темряви/світла (потойбічного/земного – нечистого/чистого): “І ти, лукавий, … чи ти в часу, чи ти в получасу, чи ти в дні, чи в полудні, чи ти в ночі, чи ти в півночі”. З іншого боку, міфічний “полудень” асоціюється із сонцем, спекою, півднем, літнім сонцестоянням; “північ” – з холодом, місяцем, північчю і зимовим сонцестоянням. Тобто, замість добових розмежувань іноді вказуються просторові орієнтири: “підвій… нічний, північний, полудневий, сходовий”. З прикладу видно, що замість епітета “сходовий” за смислом має бути прикметник “денний”. В окремих замовляннях добові південь і північ ототожнюються з частинами світу: “я вас пускаю (бджіл)… на чотири частини світа цего: на схід, на захід, на полудень, на полуноч, по всему світу”. Визначальними ознаками замовних “полуночі” і “полудня” є цілковита наповненість, гранична насиченість, надмірність (пор. з великою емоційною насиченістю сакрального часу), які можна розуміти також як критичні точки у часовій закономірності – після півночі/півдня починається інший відлік часу, який описує рух завершення циклу (ранку/вечора).
Існує також лікування хвороб на світанку: “Вийти вранці, чуть стане сонце сходить, і тоді, як не буде хмарки на дворі стать перед сонцем і казать .”; “Добридень, пропасниці! Єсть вас сімдесят сім, а принесла вам снідання всім!”. Семантика даної дії зрозуміла: разом із сходом сонця припиняється дія нечистої сили/хвороби. Відповідного значення (іноді зворотнього) набуває вечір – закінчення світлової частини доби, логічне завершення даного часового циклу (пор. з прокльоном: “А щобись не дожив до вечора”), тому іноді ввечері відбувались ритуали, спрямовані на обмеження негативних дій “відьмів”, “суддів”, “хортів”, “ворогів”.
Незалежно від того, коли відбувається обряд лікування (вдень/вночі), час його проведення має бути сприятливим. Тому особливого значення набуває власне поняття “часу” у замовляннях. Так, перед лікуванням промовляється молитва, після чого йде заклинання “часу”: “в первім разі, лучшім часі”; перед тим, як викачати хворобу яйцем, промовляли: “Стань мені першим разом, ліпшим часом, стань мені, Господи, до помощі!”; від хвороби у худоби: “Першим разом, Господнім часом, на синьому морі лежить камінь, на камені – кам’яна корова”; “Їхав чоловік першим разом (другим, третім разом), святим часом через калиновий міст”. Семантика словосполучення “першим разом, ліпшим (святим) часом” пояснюється спробою замовити хворобу з першого разу, тому йому надають ознак “ліпшого”, “святого”, “Господнього”. Щоб посилити замовляння (подвоїти, потроїти і т. п.) текст промовляли декілька разів: “Іди собі за дев’ятим разом, ліпшим часом”; “в другий раз, в добрий час”; “в другий раз, в Божий час”.
Крім вибору граничного часу (ранок/вечір), “час” лікування мав бути максимально захищений від різноманітних впливів, оскільки саме у цей момент відкривається/закривається шлях до потойбічного світу – світу хвороб і магічних помічників.