А по ста двадцяти роках брані
готи, тиснені
гунами і берендеями,
відійшли на північ,
поміж Рай-рікою і Двіною,
і там осіли.
Германаріх і Гуларіх
привели їх на нові землі.
Се бо гуни з берендеями
і своїми отарами
стали в тому краї.
Там було багато коней, худоби,
трава злачна і вода жива.
Тут бо Гуларіх привів
нові сили і відбив гунів
з великими втратами,
і пішов на нас.
Тут і наші родичі
зібралися на конях
і кинулися на них.
Зла січа тривала
там тридцять днів.
І руси пустили готів
до землі своєї,
бо ці обіцяли бути з нами.
Важкі часи настали.
Напали на нас римляни од Дунаю,
греки - півдня,
а готи -з півночі і півдня.
Та бо війна зла не ділила,
а римляни були
в городах дунайських,
на нас позирали
і так вичікували.
Та боротьба була тривала
аж ніяк не угодна
ні Богам, ні людям.
Але ми не мали
іншого пристанища,
окрім неї.
І обирали князів із отців,
і ті були од Овсяної до Овсяної,
котрим платили данину
з полюддя, й остерігалися,
коли водили череди свої,
й обробляли землю
для життя нашого .
Так жили сто і п'ятдесят літ
творивши прю велику,
всяк день,
з гунами і з готами,
але ніколи не з берендеями.
То ті настановили князем Саху,
а той премудрий,
і миру глядів з русами
і був наш друг.
Беренда ходили тихо.
Це гуни були злодіями,
і боротьба з ними була тяжка.
Вона тривала сто років.
І гуни лишились на готській землі.