Довго тривали літа рабства.
І прийшов день,
коли руси втекли від Набусар-царя.
Перси не гналися за ними.
А так , ідучи до країв наших
там почули пісні наші до Інтри
і воліли нас навернути
до своєї віри,
але ми залишилися з Богами нашими,
і до їхніх Богів/нас/ не принудили.
Наші отці одні хомути носили
і ніколи ми не звалися інакше,
як язичники.
Коли вавілонське рабство
терпіли, то князем їхнім
тут був Набсур-цар,
який повелівав ними.
А ті своїх юнаків давали до війська
і тягли дочок їхних і чресла
на ланита терпіли,
бо їх били киями.
І терпіти не змогли того-
і не втерпіли і сказали їм,
що це нам не до серця.
І в той день стався
великий землеструс
і землеворот аж до Сварги.
Там коні і воли
металися і крутилися.
А ми забрали своє стадо
і кинулися на північ
і спасли наші душі.
І так Богами будемо збережені,
щоб не рахувати втрати
синів своїх, і дочок своїх, і жінок.
І будемо простими, ставши собою.
Не були ми тими,
що йшли на чолі раті.
І повернемось до того в собі,
бо ходили гірше, як пси.
Ми нащадки Славуни
і можемо бути горді
і не шкодуємо життя.
Та бо Магура
співає пісню свою,
кличе до січі;
а та птиця од Інтри;
а Інтра був і пребуде до віку.
Інтра віддав Перуну
всю зброю,
аби той верг її,
щоб настав яровень
і йшов на луки.
І краще маємо зникнути,
але ніколи не бути в рабстві
і не жертувати богам їхнім.